Стисло, бо це був коментар.

Треба розуміти специфіку їхнього суспільства. Так само, як вони всім чужим брешуть, що вони «русскіє» (знаючи серед своїх, хто вони є насправді) — так само вони гуртом створюють певну ілюзію подібності до нормального народу і держави. І спостерігач-іноземець зазвичай не розуміє, що потрапив до мордору, де його з’їдять (або перетворять на кацапа — і не знати, що гірше). Це суспільство існує як своєрідний суспільний контракт між формальною владою та плебсом. Мрія кожного кацапа — стати чиновником, досхочу красти, жити в розкошах, гнобити підлеглих. Чиновник має сакральный статус. Кацапи згодні терпіти збиткування чиновників, бо ця система загалом є, на їхню думку, ідеальним людським суспільством. Тобто коли кацап стоїть навколішках, а його б’ють батогами — це добре! Так укріпляється Дєржава Рассійская! Розумієте? Для нас це очевидне приниження і сором, а для кацапа це своєрідна духовна інвестиція: сьогодні він кладе себе на вівтар молоха Держави, щоб ідол став ще сильнішим. Це для кацапа свята мета життя. Кацап цілком готовий терпіти приниження і наругу, якщо він бачить розкіш Держави. Якщо цей молох виглядає пишно, розкішно, загрозливо і страшно для чужинців, то це надає черні відчуття правильності порядку у навколишньому світі. Протягом століть в Московії править фактично не персоналія царя, а чернь. Раб себе персоніфікує як частина «соборного царя». Це краще описати художніми засобами. Кацап мислить владу у такій формулі: сєводня ти, а завтра я. Це навіть у їхніх прислів’ях відображено: ти начяльнік — я дурак, я начяльнік — ти дурак. Це, стисло, вся суть кацапства як релігії, культу. Тобто Посада, Чин — це сакральні речі у Державі, яка є божеством. Чиновнику як служителю культа дозволено все. А от злочин проти Держави — це настрашніше святотатство, яке може буди в кацапському світі.