Ця інформація становить інтерес передусім через те, що подану загальну цифру (близько 4 млн чол.) кремлеботи поширюють як цифру кількості трудових мігрантів саме з України, чим вводять в оману людей та провокують депресивний настрій, зневіру та безнадію. Виявляється, що таких заробітчан із України до РФ їздить на цілий порядок менше, причому їхня кількість щороку зменшується.

1 (один) відсоток безнадійних людей без свідомого патріотизму — це цілком прийнятно. Нас залякували тим, що таких не менше 10 відсотків. А прогнозували в 14-му році, що буде третина, як не більше. Тож я вважаю, що нема підстав для негативних думок та поганого настрою.

Я навмисне цим не цікавився, а просто від себе думаю, що це «низ» трудової міграції — люди, що не мають вдома заняття з пристойною оплатою та яких не візьмуть на роботу за кордоном навіть у Польщі, а в РФ вони конкурентоспроможні порівняно з заробітчанами з Середньої Азії. Тези допису, з якого таблиця, за це свідчать, кажучи, що більшість мігрантів працюють на будівництві та в інших місцях, де не треба серйозної кваліфікації.

Щодо ментальності — ну от у нас чимало людей по суті хворі на голову зрадофілією. Вони ще не зрадники, але замість користі приносять у загальну справу розбудови нової України лише шкоду. Коли я міркую про це, то думаю, що це також природній процес, проте дотепер ми не мали змоги в реальності відчути зосередини цей пульс громадського життя за умов війни, хоча саме так, ймовірно, воно й було в кожній країні в часи кожної війни: трохи патріотів, трохи ідіотів, трохи вати, трохи зради. Про це тихе смердюче багно лиш не пишуть мемуарів, бо гидко про таке писати, та не знімають кіно. От і зростають люди без знання реальності воєнного часу. До цього додам також, що я тепер добре розумію, чому ветерани воєн майже ніколи не пишуть та не розповідають про неї: нема про що розповідати. Про страшні речі не скажеш, бо таке людям не личить знати, про буденну армійську та воєнну рутину — також ні, бо це страшенно нудно і нікому не цікаво, про перемоги — знову ні, бо в них насправді нема пафосу. Взагалі у війні нема пафосу — він з’являється, коли про неї переповідають з чужих слів або з власних фантазій репортери, літератори та політики.

Грає роль також фактор невідповідності очікуваної від війни міграції та наявної. Замість кількох мільйонів кваліфікованих фахівців з України до РФ виїхало кількасот тисяч, причому песимістичної депресивної вати з російським корінням — себто майже такої самої, як вже мешкає в РФ. З точки зору уявного плану вставанія скалєн це безсумнівний провал. Замість освічених, працелюбних, досвідчених та перспективних спеціалістів до РФ з країн пост-СРСР їде лише сезонний заробітчанин для некваліфікованої праці. Врахуймо, що протягом минулих приблизно 30 років з Росії виїхали майже всі інтелектуали та спеціалісти, що мали якусь перспективу поза межами РФ.

Додати позначку «контрпропаганда»?