Всіх нас (людей християнської культури) ще від віку немовляти безпосередньо чи опосередковано виховують у етичній парадиґмі, що узагальнено сформульована категоричним імперативом Канта: стався для інших людей так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе. При зустрічі з деякими культурами та спільнотами, що не виховують у людині внутрішньої заборони на брехню, спілкування та діяльність за категоричним імперативом призводить нас до збитків або ще тяжчих наслідків. Наприклад, дискусія з московитами апріорі марна та безплідна, позаяк москаль не має оцього внутрішнього табу на брехню і вважає для себе припустимим брехати (висловлювати неправду, приховувати чи спотворювати факти, вигадувати небилиці тощо) за будь-яких обставин. Ба більше: брехня для них є не лише прийнятним, але й бажаним засобом на шляху до вигоди («мета виправдовує засоби»). Тому я вважаю, що варто уникати дискусій з московитами та іншими людьми, що понад один раз показали нам свою схильність до брехні.

— Куме, коли бреше кацап?

— Та ж коли відкриває рота, куме!