Кабінет психопатологічної евтаназіології (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
euthanasepam) wrote2018-08-16 01:44 pm
euthanasepam) wrote2018-08-16 01:44 pm
«Шо»
В українській мові нема й ніколи не було займенника «шо».
Натомість українська мова має займенник «що». Вимовляється він твердо, згідно з фонетичним строєм української мови: «шчо».
Московити зазвичай не вміють твердо вимовляти «ч» та «щ». Тож це такий наш малесенький шібболет, за яким легко впізнати, де українець, а де москаль. Русскаґаваряшшяя чєлюсць не спроможна правильно вимовити українське слово «що», а вимовляє «шшьо». Аби не так впадала в око відмінність північно-східних зайд від українців, москалі надумали «шо́кати» і врешті навчили так говорити чимало хохлів, брехливо приписавши це «шокання» українцям. Але, шановне панство, не даймо облуді дурити нас. Ми, українці, на борщ кажемо «борщ», а москалі кажуть «борьшшь».
Шануймося.
no subject
no subject
До того, як почали шокати, люди говорили нормально, по-українськи. Суржик зв’явився багато після того, як Україну окупували москалі. Принаймні я нічого не читав про те, що у XVII—XVIII століття на Україні був би поширений суржик. А в XIX столітті суржик вже був, і це таки відображено в літературі.
Аби не думали, що я вас дурю — зазирніть до першого видання (1798 р.) «Енеїди» Котляревського: uk.wikisource.org/wiki/Енеїда_(1798). Це жива мова Полтавщини другої половини XVIII століття.
В час, коли жив та писав Котляревський, суржики вже були, і він висміює їх у своїх творах, бо це ще тоді не була поширеною буденною мовою народу. Людина, що балакала суржиком, виглядала тоді для українців як ідіот (наприклад, Возний у Котляревського). Лише аж совєти досягли у каліченні української мови та народу значніших результатів — після того, як у тридцяті роки переробили нам правопис, а згодом русифікували освіту й діловодство.
P. S.
«ѣ» в старій орфографії для української мови читається як «і».
no subject
А по шо/що. По-нормальному, це тягне на неслабий дисер "вживання шо та що у ХХ сторіччі". Але, скоріш за все "шо" було розповсюджене доволі давно. Тупо тому, що легше для голосових зв'язок. Причому "ш" заміняє не тільки складнішу "щ", а й "ж", особливо у западенців. Колись "У мене ш три коти" з їхньою скоромовкою я не відразу зрозумів, розчув як "штрикоти".
До речі, у мене м'які регіональні "л" та "г", щоб вимовити "ґ" потрібно свідомий контроль і після цього болить горло. Тож я забив. Але англомовні люде відмічали моє м'яке "г".
А різна вимова одного й того ж слова дуже поширене явище. Техаський інгліш це був жах, наприклад, "сі тумо" замість нормального "see tomorrow".
no subject
Для кожної мови, і для української також, в людини впродовж перших років життя формується психифізіологічний мовленнєвий апарат. Це всі фізичні органи мовлення та особлива «мовна пам’ять», що взаємно пов’язані між собою, а також навички використовувати мовленнєвий апарат певним чином (див. «Артикуляційна база мовлення»). Артикуляція людини формується для правильної вимови саме тих звуків, які вона чує від свого кола, і надалі вже ніколи не змінюється, а людина ціле своє життя розмовляє (насамперед у фонетичному сенсі) так, як навчилася малою.
Вище я написав, чому вимовляти «шо» легше для москалів. Ну а деякі українці це перейняли згодом, коли винайшли суржик, аби підлаштуватися під окупантів.
На дисер це, мабуть, також не тягне, бо цю тему відображено в словниках, я двома слова згадав про це в коментах у ЖЖ. «Шокання» є явищем суржикомовності.
no subject
Однако вы, украинцы, не умеете его употреблять как ни произноси.)))))))))
Вот еврей скажет "шо", так это как пистолет к виску преставленный.
"И шо" такой конкретный посыл куда подальше с явнойугррозой непиятных последствий при отказе последовать сему совету.
"А шо" либо щедрое деловое предложение, либо " я не при делах начальник, чо ты мне тут дело ешь?"
Песня!!!